Поезія здатна давати втіху неспокійному духу і звеличувати розум, викликаючи думки про вічність.

Як високі гори Вірменії, так високий вигляд Ованеса Туманяна. Як глибокі озера Вірменії, так само глибокі думки Ованеса Туманяна.

Тільки, здається, не закінчиться ця довга бездарна суперечка: суперечка коханця з імпотенцією, суперечка поезії з сокирою.

Коли бог  хоче створити великих поетів, він обирає двох чи трьох і посилає їм великі страждання.

Природний талант сам собою — це ще не все. Якщо не збагачують його читання та навчання, постійні контакти з людьми, саме життя, якщо не дисциплінує його строга систематична робота, він швидко сходить нанівець і зникає.

Багатьом, мабуть, відомі слова Блоку: Пушкіна вбила не куля Дантеса, його вбило відсутність повітря. Ця поетична метафора має певний соціальний зміст. Йдеться тут про громадські сили та людей, яким творчість Пушкіна заважала. Ці люди, своєю чергою, заважали поетові виконувати його велику історичну місію.

Поет може винести все, крім друкарської помилки.

У натовпі ровесників я співав кохання, бувало;

В одному зустрічав захоплення, докор і сміх в іншому:

«Завжди кохання, туга, ти вічно про своє!

Щоб стати поетом — подібних марень мало»

— Поезія — мова богів.

Поет подібний до лівкою, тендітного й запашного, що чіпляється за гранітну скелю і просить не стільки землі, скільки сонця.