Коли я був підлітком, мій батько розповідав мені про похмуре Середньовіччя, про час, коли культурі та вченню заважали варварські ритуали та війни. З роками я зрозумів, що Середньовіччя так і не закінчилося, а страх, ненависть і жорстокість, які заважали жити нашим предкам, усе ще поряд.

Бачите, як часто буває... Таке життя проживеш, а людину, з якою поговорити хочеться, поряд і немає.

Збіги завжди дивні, на те вони і збіги.

— А як зазвичай святкують без героїну?
— Зазвичай тортом.
— Тоді давайте ширнемось тортом!

Люди вмирають через розсудливість. Одна втрачена мить... але життя — це мить! Далі нічого немає  — тож завжди живіть як у вогні.

— Коли ти зрадиш нас, я особисто виріжу тобі серце.
— Треба ж, Касе, який ти милий.

Мило, ми що, перенеслися в паралельний вимір, в якому мені не насрати, що ти говориш і робиш?

Якщо ти будеш після кожної зради розлучатись, то в тебе буде сорок чоловіків, доню.

Мабуть, щоб пояснити тобі, що ти нетактовний, знадобиться накреслити найскладнішу діаграму.

Я людина чорна, Лейто. Я тільки й бачу, що ці стіни захищають нас як фортецю. Вони виключили нас зі свого суспільства, а ми створили своє, міцніше, і воно функціонує. І чесно кажучи, я краще буду королем у цьому маленькому царстві, ніж діркою у дупі їхньої імперії.