Цитати Ураїнською

Торнфілд завжди був місцем, де розквітали квіти і жінки. Кожна жінка, яка приїжджала до Торнфілду, отримувала можливість піднятися над тим, що гнітило її. Після від’їзду Клема Джун з головою поринула в роботу над тим, щоб перетворити Торнфілд на квітуче місце, місце краси, спокою та прихистку. Це все, що вона могла зробити, щоб виправдати своє рішення не заповідати у спадок квіти, вирощені потом і кров’ю жінок, які були тут до неї, своєму неврівноваженому синові.

— Отже, маленька пожежа може запобігти великій? — запитала вона, думаючи про бібліотечну книжку на своєму столі, в якій розповідалося, як заклинання перетворювали жаб на принців, дівчат на птахів, а левів на овечок. — Як заклинання?

Мати розкладала розсаду по лунках, зроблених у свіжій землі.

— Так, гадаю, це схоже на заклинання, які перетворюють одну річ на іншу. Деяким квітам і насінню, щоб прорости, навіть потрібен вогонь: орхідеям, пустельним дубам.

До сьомого дня народження тіло Еліс обважніло від тягаря запитань без відповідей. Вони переповнювали груди. Чому мати так загадково розмовляла з рідними квітами? Як батько міг бути двома різними людьми? Від якого прокляття врятував матір перший крик Еліс? Хоча ці запитання й займали її розум, усі вони залишалися замкненими всередині, вони застрягли в горлі так болісно, наче вона проковтнула стручок насіння.

Хоч би як я товкла пшеницю й хоч би скільки халви додавала, у мене ніколи не вийде така кутя, як у бабці Гані. Хоч би як ретельно терла мак, хоч би який мед вибрала, та смак моєї куті ніколи не буде таким, як у бабусі Юлі. Бабусина кутя — це щось особливе, неповторне, унікальне. Для мене це тепер лиш спогади. Такої куті більше не буде. Такого Різдва більше не буде. Та поки в моєї донечки є бабуся, я хочу, щоб вона запам’ятала смак її куті. Бо інакше це злочин проти дитинства. І я їстиму мамину, поки є мама.

(із оповідання Юлії Лаби

Дні контрольованого хаосу. Дні нескінченних приготувань. Дні зі щоками, припудреними борошном. Дні з руками, зануреними в мильну воду. Дні із шістнадцяти годин на добу замість звичних двадцяти чотирьох. Зараз, із відстані років і з вдалими пробілами в пам’яті, я майже ностальгічно згадую весь той упорядковано-метушливий броунівський рух, який передував різдвяним святам.

(із оповідання Софії Мокій)

Це не та казка, яку ти собі уявляла, але ніщо в житті не буває казкою. Пам’ятай, трава не зеленіша на іншому боці. Вона зеленіша там, де ти вирішиш її полити.

Щойно жінка вийшла з крамниці, Голлі перевернула табличку на дверях на «Зачинено» і побігла нагору шукати дошку. На щастя, у коморі розміром із кімнату Гаррі Поттера під сходами було не так уже і багато місць, де можна сховати речі. Після хвилинного повзання на колінах дівчина витягла зпід шафи дошку в дерев’яній рамці. Під нігті забилося павутиння та пилинки, але навіть увесь бруд світу не зміг би стерти усмішку з її обличчя. Це має бути весело!

Голлі протерла дошку вологою ганчіркою, знайшла крейду в шухляді біля каси та взялася до роботи. Безперечно, малювати було в рази приємніше, ніж цілими днями набирати цифри на комп’ютері.

«Які приховані спогади ти знайдеш усередині?» — написала вона. Дівчина не була чемпіонкою світу з каліграфії, але літери в неї виходили чіткі і рівномірні. Навіть якщо це приведе лише на одного покупця більше, воно того варте.

— Голлі, люба, немає нічого поганого в тому, щоб ризикувати. Якщо хочеш це зробити, ти маєш трохи відпустити ситуацію. Доведеться довіряти іншим людям. І тобі потрібно навчитися довіряти собі, якщо хочеш зберегти свою мрію.

Тоді як інші батьки дарували своїм діткам на день народження модні іграшки і шикарних ляльок, Голлі отримувала кулінарні книги, часто із загнутими кутиками, з плямами, що свідчило про наміри їхнього попереднього власника спробувати втілити свої кухарські фантазії. Зранку в день свого народження, розпакувавши всі подарунки, вона просила батьків приготувати їй щось смачненьке до свята (зазвичай щось солодке), і мама з татом, хай як скрутно в них було з фінансами, завжди примудрялися зібрати всі потрібні інгредієнти: стручки ванілі, темний шоколад, подвійні вершки — та що завгодно. Лише у двадцять років до неї дійшло, що саме після таких святкувань родина була змушена тугіше затягнути паски: протягом кількох тижнів вони харчувалися сочевичним супом або грінками поваллійськи, приготованими з домашнього хліба та тонких, немов папір, шматочків сиру...

Єдиною межею наших завтрашніх звершень стануть наші сьогоднішні сумніви.