Звісно, я пам’ятаю, як воно — втратити найкращу подругу, бо якраз тоді, коли найбільше була мені потрібна, вона зникла й перетворилася на безсмертну істоту, яка хоче тільки вбивати. Від її слів мені тільки більше болить.
«Знайди нас. Допоможи». Від несподіванки підстрибую. Знову ці голоси. Галявину заливає туман, укриває її, мов ковдрою, і приносить запах тліну. Ноги не слухаються, але я підводжусь. Туман відступає, відкривши невелике темно-коричневе поле. Воно вкрите тілами, а десь вдалині мерехтять зелені вогні.
Я вдихаю кривавий запах і підходжу ближче, бо мене тягне сильна спрага. Хтось нерухомо лежить у глибині провулка. В очах темнішає, і мені потрібні всі зусилля, щоб залишитися на місці. Мимоволі в горлі народжується гарчання.
Він відпускає мене і відступає. Коліна підгинаються, і я падаю на підлогу. Через сльоз рев’яна підлога здається розмитою. Востаннє мені на шию вдягали срібло за спробу відправити лист подрузі. В пам’яті зринає жорстокий мамин погляд. Хапаюсь пальцями за канавки у дошках. Як би я хотіла розірвати їх. Вампіри мають бути сильними, але я завжди була слабкою.
Барнабі дуже чітко запам’ятав цей момент. Коли він поклав слухавку, з’явилося найсильніше відчуття: механізм справи, який, здавалося, геть зупинився через алібі, недоведені та недовідні ствердження та свідоме бажання обдурити з боку принаймні двох осіб, знову рушив. Хоча він і не міг знати, з якою швидкістю механізм набере ходу або чия рука, поки йому невідома, з такими жахливими наслідками встромлятиме палички в коліщатка.
Стрьомно, подумав Трой. Сірий та аскетичний будинок зіщулився біля самого лісу, як горбата жаба. Попри теплий день, сержант здригнувся. Легко було уявити відьму, яка виповзає звідти та хапає Гензеля і Гретель. Якісь казки Грімм. Він злегка посміхнувся своїй дотепності та подумав, чи не поділитися жартом із Барнабі, але вирішив цього не робити. Проблем сьогодні і так вистачало.Коли вони наблизилися до ґанку, вийшло сонце, і його промені вдарили у південну стіну. Кремінь на стінах запалав, граючи найтоншими відтінками. Барнабі торкнувся одного з камінців. Схожий на величезний льодяник, увесь в ірисково-коричневі та кремові смужки. Він постукав у двері. Ніхто не відповів.
За тридцять років спостерігання і слухання він переконався, що ніхто ніколи не поводиться несхоже на себе. Інші сприймають за характер людини комбінацію (чи брак) певних соціальних, освітніх і матеріальних активів — якісь поверхові речі. Справжній характер проявляється, коли ці нашарування знято. Старший інспектор вірив, що кожен спроможний на все. І, як не дивно, ця думка не пригнічувала. Барнабі навіть вважав її не песимістичною, а радше єдиною раціональною для поліцейського. Однак міс Сімпсон в останній день свого життя, за словами людини, яка близько знала її з самого дитинства, зробила кілька абсолютно нехарактерних для себе речей.
Із того дня почалася їхня вдавана ворожнеча. Щороку подруги іноді разом, а іноді поодинці вирушали в путь, прагнучи знайти новий екземпляр. З великими надіями, гострим поглядом та блокнотами з олівчиками напоготові вони прошукували тьмяні букові ліси. Перша, хто знаходила рослину, влаштовувала переможеній вишукане чаювання як такий собі утішний приз. Орхідея розквітала рідко та, через складну систему кореневищ, не завжди двічі на тому самому місці. За останні п’ять років подруги починали пошук все раніше й раніше. Кожна знала, що інша так робить, але жодна про це не згадувала.
Торнфілд завжди був місцем, де розквітали квіти і жінки. Кожна жінка, яка приїжджала до Торнфілду, отримувала можливість піднятися над тим, що гнітило її. Після від’їзду Клема Джун з головою поринула в роботу над тим, щоб перетворити Торнфілд на квітуче місце, місце краси, спокою та прихистку. Це все, що вона могла зробити, щоб виправдати своє рішення не заповідати у спадок квіти, вирощені потом і кров’ю жінок, які були тут до неї, своєму неврівноваженому синові.
— Отже, маленька пожежа може запобігти великій? — запитала вона, думаючи про бібліотечну книжку на своєму столі, в якій розповідалося, як заклинання перетворювали жаб на принців, дівчат на птахів, а левів на овечок. — Як заклинання?Мати розкладала розсаду по лунках, зроблених у свіжій землі.
— Так, гадаю, це схоже на заклинання, які перетворюють одну річ на іншу. Деяким квітам і насінню, щоб прорости, навіть потрібен вогонь: орхідеям, пустельним дубам.