Зло найгірше, найнестерпніше для поета є його звання і прізвисько, яким він затаврований і яке ніколи від нього не відпадає. Публіка дивиться на нього як на свою власність ; на її думку, він народжений для її користі та задоволення. Чи повернеться він із села, перший зустрічний питає його: чи не привезли ви нам чогось новенького? Задумається чи він про засмучених своїх справах, про хвороби милого йому людини: негайно вульгарна посмішка супроводжує вульгарне вигук: вірно, що-небудь складаєте! Чи закохається він? — красуня його купує собі альбом в Англійському магазині і чекає вже на елегію. Чи прийде він до людини, майже з нею незнайомої, поговорити про важливу справу, той уже кличе свого синка і змушує читативірші такого; і хлопчик пригощає поета його ж понівеченими віршами. А це ще квіти ремесла! Які ж мають бути негаразди?

— Маяковський, ви вважаєте себе пролетарським поетом, колективістом, а всюди пишіть: я, я, я...
— А як ви вважаєте, Микола Другий був колективістом? А він завжди писав:«Ми, Миколо Другому...» І не можна скрізь у всьому говорити«ми». А якщо ви, скажімо, почнете освідчуватися в коханні до дівчини, що ж, ви так і скажете:«Ми вас любимо»? Вона  ж спитає:«А скільки вас?»

Ні! не для світла я писав -
Він чужий захопленням натхнення.

— Сергію, а як ви ставитеся до Маяковського?
— До Маяковського? Та ніяк не належу... А ви знаєте, чому я поет, а«Маяковський» — так собі, незрозуміла професія? У мене Батьківщина є. У мене Рязань, а в нього не шиша. Нема  поета без Батьківщини. Запам'ятайте це, молодий чоловік, а краще запишіть, а то забудете.

Ніколи так не потрібна поезія, як у ті часи, коли внаслідок панування себелюбства та розрахунку кількість матеріальних благ зростає швидше, ніж здатність освоїти їх згідно із законом душі.

«Пушкін - це російська через двісті років».
Усі ми нині Пушкіни. Гоголю привіт! Пушкін не читає у школі Пушкіна.
Пушкін відривається на Горбушке. Пушкін лопнув банки, як хлопавки.
Хто поверне нам вклади? Може Пушкін? Пушкін компенсує розруху всю -
кіндер-сюрпризом Камдессю. Хто врятує від висот, що падають?
Може, тільки Пушкін і врятує.

Свої вірші пишу важко,
Перекладаю чужі.
А переклад – нелегка праця.
Весь день чужі думки пруть
В мозок мої тугі.