- Вітаю!
— Тобі не здається, ніби ти забув щось дуже важливе? Немов у тебе в голові щось таке, що ти мусиш знати, але згадати не можеш?
- Ага.
— Це твоє«ага» лише тому, що ти боїшся мені суперечити?
- Ага.
- Я люблю тебе!
— Ага... Е-е, я теж тебе люблю, так.
Будь-хто може сховатися від ворога, Лікарю. А від друга не сховаєшся.
- Що ти робиш?
— Біжу в глухий кут, після прибуття куди, мені на думку спаде геніальний план, який, по суті, буде в тому, щоб не бути в глухому куті.
Старіння – це обов'язковий процес, дорослішання – ні.
Який сенс дорослішати, а то й дозволяти собі іноді впадати у дитинство.
— Ти зіпсувала найдавнішу скелю у Всесвіті!
- А ти не відповідав на дзвінки.
Професоре, я радий, що у вас є абсолютно точне визначення життя у Всесвіті, але, можливо, у Всесвіту є свої ідеї?
Ми всі зрештою — історії. Тільки нехай це буде гарна історія.
Час спливає, тому що це його властивість живе довго і щасливо лише в казках. Ми любимо обманювати себе, бо правда надто жорстока.
— Як ми цього не помітили?
— Низькорівневий фільтр сприйняття чи ми просто тупиці.