Колись у мене був друг. У дитинстві ми бігали разом, і я думав, що ми схожі. Але коли ми виросли, виявилося, що це не так. А тепер вона намагається розірвати світ на частини, а я біжу надто повільно і не встигаю його зібрати.
- І в тебе кабінет у поїзді, це так круто. Чи можна і мені кабінет? У мене ніколи раніше не було кабінету. І поїзди. Або поїзди-кабінету.
- Господи, як я за тобою сумувала!
— Настав час обіймашок!
- Що ти тут робиш?
- Я тут живу.
- Навіщо ти це робиш?
- Живу, і все. А вдома я лише тому, що хтось підірвав мою роботу!
Справа не в часі, хтось за двадцять років робить більше, ніж інший за вісімдесят.
— Ти ж не думаєш, що я думаю, що ти думаєш?
- Я думаю, Джеймі, це залежить від того, що ти думаєш, що я думаю!
— Ви хочете сказати, що світ обертається довкола вас?
- Ну так.
— Яке нахабство!
- Ну так!
Виживай, бо ніхто за тобою не прийде. Правило номер один.
Я буду лише історією у тебе в голові... Тільки нехай це буде хороша історія, бо, знаєш, це і була хороша історія. Найкраща.
— Ми не можемо тут стояти вічно!
- Є ідеї?
- Так. Як зазвичай. Біжимо!
Можна терпіти світ демонів заради ангела.