— Доведи, Лікарю, хто ти — боягуз чи вбивця?
- Боягуз. Так краще.
Я стільки часу витратила на пошуки тебе, Лікарю, і думала, що з тобою буде чудово... Я хочу додому.
— Ми чоловіки, а знаєш, що чоловіки кричать в особу небезпеки?
- Що?
- Мамочко!
— Емі Понде, через мене плачеш чи що? Знаєш що...
- Що?
- Попалася!
Тільки нехай це буде гарна історія. Тому що це була хороша історія. Найкраща. Божевільний старий, який стяг чарівну будку і полетів. Я сказав, що викрав її? Ні, я її позичив. Мав намір повернути назад. О, ця будка, Емі. Вона тобі сниться. Ніколи тебе не лишить. Велика, і водночас маленька. Нова і старовинна. І сама, найсиніша. Найсиніша.
— І що нам тепер робити?
- Як що? ПШЗ!
- Що?
— Продовжувати ворушити дупою.
Ці наногени ніколи не бачили людину і не знають, як вона має виглядати. Вони мають тільки дитину, від якої мало що залишилося. Але вони все одно роблять те, що запрограмовані — вони лікують його. Вони не можуть відрізнити протигаз від черепа, але зробили все, що могли, і відлетіли — у них так багато роботи.
Отже, клас... Фізика! Фізика, га? Фі-і-і-і-і-і-ізика! Фізика, фізика, фізика, фізика, фізика, фізика, фізика, фізика... Я сподіваюся, ви записуєте все це?!
— Мені просто потрібна пара.
— Тобі просто треба спарюватись?!
— Мені просто потрібний напарник, друже...
— Ніякого спарювання зі мною, любий!
— Друг, мені потрібний друг!
— Мені теж, бо решта нісенітниці мене не хвилює. Ти ж худе, довге порожнє місце. Інопланетне порожнє місце.
Я буквально не знаю, хто такий. Це не перевірено. Я смішний? Я саркастичний? Сексуальний? Живий та душевний? Правша? Шульга? Азартний гравець? Борець? Боягуз? Зрадник? Брехень? Невростеник? Я думаю, зважаючи на все, рот у мене точно є.