Якщо пощастить, то скоро все це перетвориться на шрам, а не буде відкритою раною.
Я завжди мріяв побачити в її очах те кохання, яке є в моїх. І сьогодні нарешті я її побачив. Але вона – не для мене.
Смерть може виявитися найкращим шансом для життя.
Ти вимагаєш від мене неможливого. Я тебе більше не люблю; а ти мене ще любиш і тому хочеш мене убити. Я могла б знову збрехати тобі; але мені ліньки це робити. Між нами все скінчено... Ще кохати тебе — я не можу. Жити з тобою – я не хочу.
У мене прекрасне життя, але це нічого не означає, якщо ні з ким все розділити. Це те, чого не вистачає. Невеликий дисбаланс. Зараз єдине постійне в моєму житті — цей маленький песик. Тому я його і завів, що став дуже самотнім. Мені потрібен хтось або щось поруч зі мною у цій подорожі.
Нью-Йорк – ненадійний друг. Це місто любить тих, хто на вершині успіху, та відвертається від невдах.
— Легше... завдавати болю людям, яких я люблю?
— Легше завдавати болю людям, яких ти не пам'ятаєш... що любив.
— Простіше... вбивати дорогих мені людей?
— Простіше вбивати людей, яких ти забула.
Не страшно, що ви зайшли в глухий кут, страшно, що ви там і залишилися.
Фізично я відчувала себе дуже слабкою і розбитою, але куди гіршою була моя душевна пригніченість — пригніченість, що змушувала мене весь час тихо плакати.
Пам'ятаю, я думав:«На мішку немає ручок. Як вони її... піднімуть, як переноситимуть...» А вони просто схопили мішок і шпурнули її в швидку. От і все.