Я був неймовірно щасливою дитиною. Я весь час кричав і співав. Просто не міг вчасно зупинитись. Я був по-справжньому щасливим.
Тепер - весна кохання, але серед турбот
Владика літо на луки прийде,
Квіти серед трав розпустяться, горя,
І лілії відшукають косаря.
І не встигне літо сховати обличчя,
Багачка осінь – року лихвар,
Дерева щедро золотом поділить,
Любуючись, як їхній вітер ворушить.
За нею зима пред'явить свій статут,
Студена, коло року увінчавши.
Так ми від дитинства до зрілості бредемо
Під ношею днів, під снігом та дощем.
Дитинство ми витрачаємо даремно, бажаючи стати дорослими, а коли виростемо, витрачаємо все життя на те, щоб не постаріти.
Вчитися любити, вчитися бути добрими, треба змалку.
Я не знаю куди йде дитинство, але я точно знаю, де воно грає.
Моя мати померла, перш ніж я досяг успіху. Пам'ятаю, мені було років із десять. Наша квартира на верхньому поверсі. Дико холодно. Знизу, з провулка, мене гукають друзі, кличуть прокинутися вулицями. А мати мене не пускає. Я страшенно сердився і кричав на неї без упину. Вона зносила мої закиди. І тим самим врятувало мені життя. Розумієте, всіх тих хлопців, які тоді звали мене гуляти, вже нема на світі. Вона хотіла, щоб я не вештався вулицями допізна, а робив уроки. І саме завдяки цьому я тепер сиджу тут та розмовляю з вами. Все дуже просто, правда? Але ми такі забудькі...
Адже кімната справді тремтіла, і це миготіння, карусельне пересування тіней по стіні, коли носиться вогонь, або жахливо рушає горбами тіньовий верблюд на стелі, коли няня бореться з овалистою і валкою очеретяною ширмою (розтяжність якої обернено пропорційна її стійкості). ранні, найближчі до оригіналу з усіх спогадів.
- Джентльмени, це ваш двоюрідний брат - син Поллі Майкл.
- Радий знайомству, я Джон.
- А я Артур. Вже зустрічалися. Я часто викидав тебе у вікно, а Джон ловив.
- Я засовував тебе в коробку і ганяв по Уестер-стріт.
Хто у дитинстві міркував, той у старості мріє.
Якщо дорослий згадує своє дитинство, воно представляється йому щасливим часом, коли радіють сьогоденню і, нічого не бажаючи, йдуть назустріч майбутньому, тому дорослий заздрить дітям. Але самі діти, якби вони могли дати про це відомості, повідомили б, мабуть, інше. Ймовірно, дитинство не є та блаженна ідилія, якою вона нам здається пізніше, якщо бажання стати дорослим і робити те, що роблять дорослі, змушує дітей прагнути якнайшвидше пережити роки дитинства.