Дитинство закінчується, як тільки ти розумієш, що помреш.

Зрештою, хто сказав, що дитинство — найщасливіший час життя? О ні, це найстрашніший і найжорстокіший час, пора варварства, коли немає  навіть поліції, щоб захистити тебе, є тільки батьки, але вони надто зайняті собою, а їхній світ чужий і незрозумілий.

Просто шкода, що, дорослішаючи, люди втрачають ілюзії і не залишаються тими чарівними маленькими істотами, якими вони були у дитинстві.

До речі, про дитинство, у дитинстві таких як ви, я вбивав на місці. З рогатки.

Ви помічали, що особливо самотнім почуваєшся саме у знайомих із дитинства місцях, куди повертаєшся з якимись передчуттями та очікуваннями незвичайного? А там уже все чуже.

Сімейним гніздечком нам служила кімната у квартирі бабусі з дідусем. Моєю першою колискою став кошик для білизни. На щастя, цей період мені погано запам'ятався.

Мені здається, що один із найбільших успіхів у житті людини — щасливе дитинство.

Деякі рани, отримані в дитинстві, не гояться ніколи. Вони забуваються на якийсь час, дозволяючи нам вирости і подорослішати – для того, щоб повернутися пізніше і лише болючіше нагадати про себе.

— Бачити таке за десять років... надто рано.
— Він не завжди буде дитиною. А зима близько.

У дитинстві тягнеться час, а потім — бац! — і тобі вже п'ятдесят і іржава коробочка — єдиний спогад.