Прекрасне дитинство - це дуже цінний фундамент для подальшого життя.
Будучи дитиною, я часто під впливом світлого неба, світлого сонця, веселої природи, створювала собі істоти такі, яких вимагало моє серце ; вони йшли за мною всюди, я розмовляла з ними вдень і вночі; вони прикрашали мені весь світ. Навіть люди здавались для мене кращими, тому що вони мали деяку подібність до моїх ідеалів; в поводженні з ними я сама ставала кращою.
Усі ми родом із дитинства.
Тоді, в дитинстві, я любив усіх і думав, що мене теж всі люблять. А потім, коли мені виповнилося три роки та п'ять місяців, раптом – бац! - в школу.
Миле, дороге, незабутнє дитинство! Чому воно, це навіки минулий, безповоротний час, чому воно здається світлішим, святковим і багатшим, ніж було насправді?
хтось там, нагорі, зробіть, будь ласка, щоб мої батьки не поводилися так ніби мамі десять, а батькові вісім!
У дитинстві ми всі ніби ходимо по воді, по оманливо гладкій і щільній поверхні озера, і нам знайоме те дивне почуття, що в будь-яку секунду можна розпороти цю гладь і піти в глибину, затаїтися там і зникнути для всіх так, ніби тебе ніколи й не було.
У занедбаному саду кущі бузку,
Роняють пелюсток прозорий сніг,
А поряд - будинок з ганком у три щаблі,
Як пам'яті останній оберіг.
У певний момент життя нам усім кажуть, що настав час зав'язувати з дитячими іграми, ми тільки не знаємо, коли це станеться. Комусь це говорять о вісімнадцятій, а комусь лише сорок, але говорять усім.
Перша дитяча напівзакоханість усвідомлюється скоріше як тепла дружба і бажання весь час бути разом, ніж прояв власного інстинкту.