— Таргарієни будували місто, щоб витримати облогу — або бігти у разі потреби.

— Я не втечу. Звучить дивно, але я капітан цього корабля. І якщо він піде на дно, то я теж.

— Радий це чути. Хоча напевно багато капітанів говорять те саме, поки їхній корабель на плаву.

— У чому тут каверза? Навіщо вам допомагати?

— Я маю ніжність до каліків, бастардів та зламаних речей.

Хто б ти не був, куди б не йшов, хтось у цьому місті хоче убити тебе.

— Ти розумна людина, але ти й наполовину не такий розумний, як гадаєш.

— І при цьому все одно розумніший за тебе.

Ноги мої занадто малі для тіла, а голова занадто велика, але я б сказав, що, на мій погляд, вона  якраз для мого розуму. Я спокійно приймаю власні сили та слабкості. Розум — ось моя зброя. У брата Джейме є меч, у короля Роберта — бойовий молот, а в мене — розум. А він потребує книг, як меч у точильному камені, щоб не затупитися, — Тіріон постукав по шкіряній обкладинці книги. — Тому я читаю так багато, Джоне Сноу.

— Тобі нема чого сказати на свій захист?
— Лише одне, я цього не робив. Я не вбивав Джоффрі, але мені шкода, що цього не зробив. Бачити, як вмирає ваш злісний бастард, мені було приємніше, ніж ласки тисячі брехливих повій. Шкода, що я не та чудовисько, якою ви мене вважаєте. Шкода, що я не маю  отрути для всіх вас. Я б з радістю віддав життя, щоб подивитися, як ви корчитеся.

Я помщуся тобі за це. Колись, у хвилини спокою та щастя, ти раптом відчуєш смак попелу в роті. І зрозумієш, що борг сплачено.

- Я не люблю загрози.
— Хто вам загрожує?
- Я не Нед Старк, і розумію правила цієї гри.
— Нед Старк був людиною честі.
— А я ні. Будете мені загрожувати, я скину вас у море.

О! У нас були злі королі, були королі — ідіоти, але злісних ідіотів досі не було...

— Один мудрець сказав, що історія світу вершиться за бесідами у розкішних кімнатах.
- Хто це сказав?
- Я тільки що.