- Вони хочуть моєї смерті.
— Та ні, взагалі. Вони просто не хочуть, щоб ти залишався живим.
- Це інше діло! А то я почав переживати.
«Милий», можливо,«пристрасний» – будь ласка. Але не плутай це з поступливістю.
— Коли я була маленькою, у мене був уявний друг. Але він не був уявним. Він був справжнім. Я тебе пам'ятаю! Я пам'ятаю! Я повернула решту, можу повернути і тебе! Чоловік у лахмітті, я пам'ятаю тебе, а ти спізнюєшся до мене на весілля! Я знайшла тебе... Я знайшла тебе у словах. І ти знав, що я зроблю це, тому ти й розповів мені історію, про зовсім нову, давню синю скриньку. О, розумно. Дуже розумно.
- Емі, що це?
— Щось старе. Щось нове. Щось, що він позичив. Щось сині.
Безсмертя - це не вічне життя. Все зовсім негаразд. Безсмертя - це смерть решти.
Ненавиджу добрих чарівників. Наприкінці вони завжди виявляються Лікарем.
— Нам настав час змиватись — я щойно випадково зробив пропозицію Мерилін Монро...
- Який зараз час, містере Гуд?
— Здається, пообідній
— Ні, ні, пора року, сезон?
— Леді осінь опустила свої спідниці на ліси, наближається пора туманів і врожаю.
— А ви добре виглядаєте для своїх 903 років.
— Бачила б ти мене вранці.
— Це пропозиція?
Іноді всі варіанти погані, але вибирати все ж таки доводиться.
Подивіться на брови! Вони настільки суворі, що їм можна відкривати пиво! Вони мерзенні. Гірше навіть ніж уся інша фізіономія. Вони впадають у вічі, ніби хочуть відокремитися від імені і заснувати власну державу брів!