Щось старе. Щось нове. Щось, що він позичив. Щось сині.
— Та ти гірша, ніж моя тітка.
- Я - Лікар, я гірше, ніж чия-небудь тітка.
Буває, зустрінеш справжнього красеня, а потім поговориш з ним, і через п'ять хвилин він нудний, як цегла. А бувають інші. Знайомишся з ними і думаєш: "А нічого, нормальний". А потім дізнаєшся їх ближче і розумієш, що обличчя їм підходить, ніби на ньому написана вся їхня сутність. І вони раптом починають здаватися такими гарними.
Ми ніде. От і все.
Ви бачили телепузиків? Ця планета чудова. У них телевізори у животі. Ось вона – еволюція.
Іноді мені сняться дивовижні сни. Мені сниться, що я — шибеник, безрозсудний безумець. І мене звуть Лікарем.
- Він прекрасний.
- Скільки він коштує?
— Говорять, заробітну плату всієї планети за тиждень.
— Добре, що мами тут нема. Вона билася б із вовком голими руками за цю штуку.
— І перемогла б...
- Ми були в іншому місці... Вона літає?
— Вона зникає і з'являється тут. Ти не зрозумієш.
- Рікстон, прийміть повідомлення.
- Яке?
- Заткніться!
— Навіщо це вирвав останню сторінку?
— Я завжди вириваю останню сторінку із книги. Тоді їй не треба закінчуватись. Я ненавиджу кінцівки.