Абу аль-Атахія

Бувало, згадаю про тебе – і на душі ясно.

Тепер у смутку й тузі плачу, згадуючи.

Бувало, радісно поспішав до тебе до палацу.

Тепер до могили приходжу, де порох і пил земний.

Я жадав тільки одного — щоб ти довше жив,

Мене обдаровував довірою, відкидаючи наклеп.

Я приходив до тебе в нужді, спасіння знаходив,

Я був паростком, а ти росою мене живив, сяючи.

Ти був відрадою для друзів, нестримно щедрий,

Як дощ, який хмара шле, густа, грозова.

Ти вкривав нас від спеки, світив у нічній темряві,

І в годину лиха ми йшли до тебе, про допомогу волаючи.

Ти допомагав. Ти був високий — і саном, і душею.

Тепер тебе спочив бог  у високому колі раю.

Ти — смертний, і тебе наздогнав невідворотний рок,

Від тіла душу відокремив, жартома витяг, граючи.

Не допомогли тобі ні двір, ні військо, ні друзі,

Ні вартовий, ні вали, ні рови, ні міць твоя інша,

І ось перенесли тебе з пишного палацу

В житло нове, де тлін, і порох, і пил земний,

І двері, забита землею, — ні зрушити, ні розкрити, —

Застигла, Страшного суду нерухомо чекаючи,

І назавжди спорожніли палаци, що ти звів,

І в ямі оселився ти, де затхлість нежила.

Ти м'яке ложе своє на саван проміняв,

Забувши про м'яз, застиг, могильний сморід вбираючи.

Ти назавжди пішов у країну, звідки немає  звісток.

Ти тут чужинець, хоч і лежиш у землі рідного краю

Прощавай, наш доблесний емір, захисник рубежів.

Ти мчав у битву, ураган безтурботно обганяючи.

Прощай! Чи знайдеться колись подібна до твоєї
Відваги, зухвала в бою, і лють вогнева.

Прощай! Не в змозі ми тебе гідно вихваляти —
Немає  кращої слави на землі, ніж життя твоє благо.

Ти нас за труною чекай. Адже слідом за тобою

Ми скоро рушимо, хвалу споконвічному складаючи.
Докладніше

Абу аль-Атахія

Ненаситна жадібність, що проникла в душі,
їх мертвить і спалює, калічить і сушить.
Жадібний чахне, жовтіє і сохне від муки,
він не спить, домагаючись багатства і влади,
до недоступного тягне тремтячі руки...
Але розумний не стане рабом цієї пристрасті.
Жадібний сам себе мучи, своєю рукою,
не отримає ні радості він, ні спокою,
бо жадібність плодить порожнечу і негаразди,
жадібність гірша за чуму і страшніша за проказу.
Ані араби мої, ані інші народи
не врятувалися від прилипливої ​​цієї зарази.
Що ти землю не ситими поглядами міряєш?
Не нудь. Насолоджуйся тим, що маєш.
Твоя недуга — сріблолюбство. Ти жадібно хворий.
Ця мука тебе змуче, виковче.
Якщо ти надбанням своїм незадоволений,
то все золото світу тобі не допоможе.
Якщо ти ненавидиш людей, самотній
захлинешся, потонеш у гріху та пороку.
Ти даремно житло просторе ставиш.
Неминуча смерть по-іншому розсудить -
ти убогого склепа господарем станеш,
а добро, що ти копив, розграбовано буде.
Смертний! Юність пройшла, її немає й близько.
Нехай пройдуть і марнославство твоє, і гординя.
Твій палац обернеться обителью плачу,
все зруйновано і знеславлено буде.
Все, що ти збирав, крихоборствуючи, ховаючи
від ворожого ока, розграбовано буде.
Сподівайся на завтра — дочекаєшся обману,
бо Час мінливий, непостійний.
Уникай недовіри, сумнівів божевільних,
чини справедливо — відринуть журби.
Коли дивишся на місто, веселе і галасливе,
пам'ятай: це кладовище, де скорбота і мовчання.
Бачив я: благородний схилявся покірно
перед волею нікчемного. Ні, не ганебна
ця слабкість, смиренне це діяння.
Але ганебно стократ, якщо тут, у наш час,
бідних, сирих, знедолених без співчуття
вибирають хапуги... Негідне плем'я!
Уникай сріблолюбця — зовні він лагідний.
Що мерзотніше за його обережну ходу?
Позбавляйся скнари! Він гірший, ніж виразка,
він небезпечніший за чуму і противню корости.
Докладніше

Абу аль-Атахія

Від життя до смерті — один крок.
Кожен із живих перетворюється на порох.
Споконвічний Час — вчитель жорстокий,
але користь небагатьом приносять уроки.
Споконвічне Час-пророк, і мудрець,
і найкращий наставник заблукалих сердець.
Але ти його слову не прислухаєшся, бідолаха,
і довге життя шануєш за благо.
Прагнучи пересилити рок-рок,
пізнання з досвіду ти не дістав.
І Часу голос - розумне слово -
не торкнув тебе, безнадійно глухого.
О, якби ти вислухав Часу поклик!
Він гіркоти сповнений, правдивий і суворий.
А ти віддаєшся бездумним насолодам.
Ти смерті не чекаєш, а вона вже поряд.
Ти істини світу цього не збагнув,
Ти жадав всього - нічого не досяг.
Живеш у палаці, ненадійному та тлінному,
готуйся до несподіваних, поганих змін.
Безноса скоро прийде за тобою,
Чи знайдеш за труною бажаний спокій?
Не втекти від загибелі, смертний лукавий,
всюди дозори її та застави.
Навіщо ти обманився, мій брате?
Адже розумом ти від природи багатий.
Ти знав, що підмісячне життя швидкоплинне,
але думки про це відкинув безтурботно.
А смертьперед нами з косою своєю.
Ми всі – надбання могильних хробаків.
Готуйся до хвилини останньої і грізної,
одумайся, брате мій, поки не пізно!
Поспішай, не пускай суєту на поріг!
Покайся — довкола тріумфує порок.
Я теж винний, я — грішник безтурботний.
Я завтра впаду в темряву нескінченний.
Як повільно наближається згубна мить,
межа та вершина страждань моїх!
Бережи мене перед безодньою незримою,
мій розум безстрашний і непохитний.
Я згадав далекі юні дні –
весняному саду подібні вони.
Я все розточив. Нічого не лишилося
на долю твою, бідолашна старість.

Докладніше

Абу аль-Атахія

Терпи лихо будь-яке, кріпись — недовге століття.
Ніхто з нас не вічний. Нікчемна людина.
Нещастя в цьому світі незліченні за пісок.
Скрізь людська частка безславна і гірка.
Та чи можна у світі щасливого знайти?
Таких, як ми, без рахунка на сумному шляху.
Туга і приниження - доля земних доріг.
Чи знайду втіху в тобі, Єдиний Бог?

Докладніше

Абу аль-Атахія

Ти, що шукаєш у мудрого їжі розуму,
пам'ятай: знання - вогонь, що розганяє пітьму.
Знання - корінь - по краплях набрав води,
щоб листя зеленіло і зріли плоди.
Не заздри багатим, зарозумілим, ситим -
адже за все розплатитися ще належить їм.
Нас, довірливих, вічне Час обдурить:
спочатку насолодами життя поманить.
А потім нас у могили покладе воно,
і батьків та дітей знищить воно.
Усі людські страждання Час творить.
У світі тільки воно над усіма панує.

Докладніше

Абу аль-Атахія

Я ночі проводжу у вогні –
Мене подушка обпалює.
Душа застигла, як уві сні,
І лише від болю остигає.
Наче в кров мою проник
Заїмодавець, лихвар -
Він до очікування не звик,
Мене, як губку, вичавлює.
Кохана, за щастя мить
Розплачуюся без кінця.
Чи знайдеш нового дурня,
Хто побажає цієї частки.

Докладніше

Абу аль-Атахія

Плач, іслам! Нечестиві твої богослови.
Перекручують основи твої, блудослови.
Незгодних клянуть і ганьблять вони.
Свою брехню до небес звеличують вони.
На кого нам сподіватись нині, скажи?
Як нам віру очистити від злості та брехні?

Докладніше

Абу аль-Атахія

Наш час — мить. Хитається будинок.
Весь всесвіт перекинувся вгору дном.
Тремтіння і гріховні думки ганяй.
На землі настають останні дні,
Небосхил розсипається. Руйнується твердь.
Розпадається життя. Запанує смерть.
Ти високо піднісся, ворогуючи з долею,
але доля твоя тінню стоїть за тобою.
Ти душею до неможливого рвешся, поспішаючи,
але лише смертні муки пізнає душа.

Докладніше

Абу аль-Атахія

Закрившись плащем,
Проклинаючи безсилля,
Як часто я плакав
У полоні невдач!
Друзі докоряли,
Соромили, твердили:
«Не смій розкисати,
Не здавайся, не плач!»
А я пояснював їм,
Що сльози від пилу,
Що я в запилений
Закутався плащ.

Докладніше

Абу аль-Атахія

Живи, поки живеться, їж спокій блаженний.
Твоїм палацам високим немає  рівних у всесвіті.
Ледве прокинешся вранці - відмови не зустрічаєш
бажанню будь-якому або забаганку миттєвого.
Але в годину, коли охопить тебе передсмертний холод
і серце затремтить під оболонкою тлінної,
раптом ти прозрієш, і вся земна радість
здасться убогою, нікчемною та ганебною.

Докладніше