Я від нахабства гублюся — одразу морду б'ю.

У мене і так достатньо тривог та болю, і я не хочу поповнювати цю колекцію.

Я не люблю машини. Я ненавиджу Інтернет, ненавиджу комп'ютери. Вони заважають нам жити, вони забирають наш час. Люди занадто багато працюють за комп'ютерами, вони занадто багато балакають, замість слухати і чути один одного.

Я не був ні мізантропом, ні женоневісником, але мені подобалася самота. Добре сидіти собі десь у закутку, курити та попивати. Я завжди був найкращою компанією самому собі.

Я знаю, що щоб намалювати море дійсно добре, ви повинні дивитися на нього кожну годину, кожен день в тому самому місці, щоб ви могли зрозуміти, як ви повинні працювати в цьому конкретному місці, і саме тому я працюю над одними і тими ж сюжетами знову і знову і знову, чотири або навіть шість разів.

Образ крутого хлопця допомагав мені у серйозних ситуаціях. Якось я зачепив дзеркало однієї машини на парковці. Хлопець вискочив із неї з криком:«Ти охренів, че твориш?!» Пізніше глянув на мене:«Не хвилюйтеся, все гаразд».

Хто знає? Може, мені судилося померти на самоті.

Мені взагалі нічого не хотілося, окрім неможливого.

Очі та голос, це дуже багато відразу. Тому, коли чую голос, опускаю очі.

Я буквально не знаю, хто такий. Це не перевірено. Я смішний? Я саркастичний? Сексуальний? Живий та душевний? Правша? Шульга? Азартний гравець? Борець? Боягуз? Зрадник? Брехень? Невростеник? Я думаю, зважаючи на все, рот  у мене точно є.