Я повернулася. У пеклі дуже тісно.

Я ніколи раніше не виходила заміж і не знаю, чи це мені сподобається.

Я взагалі не люблю такі місця, де повно людей. В мене від цього клаустрофобія.

І мені дорожче біль і тлін,
І рідкісна, гірка мить блаженства,
Чим нескінченний рабський полон
Дарованої досконалості!

— Мені завжди подобалося ставлення моєї матері до мого успіху. Пам'ятаю, що коли я раптом став знаменитим, вона  щоранку приходила в мою кімнату і говорила:«Викочуйся з ліжка, роби зарядку і припини лінуватися, маленький сонний черв'як!»

Іноді мені здається, що я народилася неправильно. Тобто вийшла не звідти. Я чую не ті слова. Людей, яких я маю любити, я ненавиджу. А тих, кого має ненавидіти...

Люблю, коли хтось стосується моєї шкіри, гладить мене, дивиться в очі, цікавиться мною, тому що тоді я відчуваю безпеку і відчуваю турботу про себе.

Ти врахуй, я цілком можу повірити. Я, знаєш, вірю майже у все, що мені кажуть. Так простіше.

Я їжджу. На мотоциклі. Знаєте, це така насолода визволення – ти стоїш на світлофорі поряд з чиєюсь машиною, чуєш, що там слухають по радіо. І під шоломом можеш бути собою.

Історія буде добра до мене, бо я маю намір особисто писати її.