Коли він поклав трубку, його обличчя перетворилося на старече: у людей після настання певного віку обличчя на кілька секунд може прийняти такий вираз, ніби щось вислизає від них, ніби вони збираються перетворитися на пилюку.

Весь світ руйнується, а ми вибрали цей час, щоб закохатися.

Можливо, все життя людське – просто зла помилка, викидень праматері, дикий, невдалий експеримент природи.

Надивився я на сімейні картини; соромитися тут нема кого, люди тут навстіж, без церемонії. Homo sapiens — який sapiens, до біса! — ferus, звір, найдикіший, у своєму барлозі лагідний, а людина в барлозі своїй і робиться гіршою за звіра…

Найгірший спосіб нудьгувати за людиною — це бути з нею і розуміти, що вона ніколи не буде твоєю.

"Ще не настав час розбиратися в російській революції об'єктивно, об'єктивно..." Це чуєш тепер щохвилини. Неупереджено! Але справжньої неупередженості все одно ніколи не буде. А головне: наша«упередженість» буде дуже дорогою для майбутнього історика. Хіба важлива«пристрасть» лише«революційного народу»? А ми ж що, не люди, чи що?

Щастя – матерія тендітна. Зруйнувати його може багато, наприклад, час. Чим довше ти щасливий, тим буденніше стає цей стан, емоції притуплюються, виникають нові проблеми та турботи.

Мабуть, ми віддаємо своє серце тому, хто найменше піклується про нього.

Я звик не радіти Різдву. Щоразу, коли бачу строкаті вогні, серце ниє. Наче мене запитують:«Тобі куди йти?» або«Ти щасливий?»

Душа її просила тиші та усамітнення, які може вона  знайти лише серед галасливого суспільства.