І чому щастя не вистачає на всіх? Мені часом здається, що для того, щоб хтось на одному кінці землі був щасливий, у когось з іншого кінця землі щастя треба забрати, бо є такий баланс. Не можна бути завжди щасливими всім.
Ми, бувало, з Антоном Фердинандовичем, — знайома вам людина, — грошей якийсь карбованець, а їсти й курити хочеться, — купимо четвірку«фалеру», то вже, крім хліба, нічого й не їмо, а купимо фунт шинки, так вже не куримо, та обидва й регочем над цим, і все нічого; а з дружиною не те: дружину шкода, дружина ревитиме...
Біль не має вічні запаси в людському серці, рано чи пізно вона виливається, залишаючи після себе порожнечу, яка лише через якийсь час знову наповнюється болем, хоч і в меншому обсязі, ніж раніше. І цей кругообіг триватиме до моменту, поки почуття, що коле, не змеркне, залишивши лише слабке нагадування про пережиту трагедію.
Насильство настільки системне, що ми просто не помічаємо, як жінки повсюдно зазнають його, тому що прояви насильства стали такими звичними та звичайними. Насильство — це політика, це історія, це влада, це економіка, це інституційні методи організації суспільства. Це не«просто життя».