Бувають дні, місяці, коли тобі все зрозуміло, і речі акуратно розкладені по поличках. А буває час, коли болить, і нічого з цим не вдієш.

А чи не погана у нас була база дев'ять років тому, так? Я пам'ятаю все, що сталося дев'ять років тому. Ми створили свій світ... а вони забрали його у нас. (Нас обставили як малих дітей!)

Не хочу дивитися, як руйнується світ, у який я так вірив.

Я міцно притискала долоні до очей, намагаючись заштовхнути сльози назад.

Робота в поліції вимотує всіх без винятку – когось раніше, когось згодом. Згодом чорнота, з якою доводиться мати справу, неминуче проникає всередину людини.

Життя неодмінно відбирає в людини друзів дитинства.

Особливо важко, коли тобі завдає біль людина, яка була твоїм другом і тому знає, як тебе краще вразити.

... якась частина тебе йде з тим, кого ти втратив, адже дружба — це як кохання. Краще ні до кого не прив'язуватись, надто це ризиковано.

І хто винен, що грають погані актори,

Що навіть ілюзії щастя тобі жоден не дає,

Що бліде тіло твоє мучать, як пси, сутенери,

Що бідне серце твоє перетворюється на кригу.

І чому щастя не вистачає на всіх? Мені часом здається, що для того, щоб хтось на одному кінці землі був щасливий, у когось з іншого кінця землі щастя треба забрати, бо є такий баланс. Не можна бути завжди щасливими всім.