— Ти залишаєш мене, так?
— Залишаю? У сенсі кидаю? Ні, я...
- Так! Ти залишаєш мене!
— Я обіцяю...
— Ти ненавидиш мене!
— Ну, це...
— Ти мене завжди ненавиділа, а тепер кидаєш тут одного...
— Слухай, я не стала б кидати... машину. Або кішку...
Самотність сприймається легше, поки самотній той, з ким ти був довгий час.
Сплю — вона одна наді мною.
Ту, що люди звуть навесні,
Самотністю я кличу.
Коли людина самотня, вона починає придивлятися до природи та любити її.
Доводиться визнати, що ми самотні на цій планеті, кожен із нас зовсім самотній, і чим швидше ми це визнаємо, тим краще для нас.
Але людина одержима чи закохана жінка — це чоловік чи жінка шалено віддані, самотні, зосереджені.
Людина, шлях якої сповнений небезпек, має жити без кохання. І справа тут не в тому, щоб оберігати свою душу від зайвих ран — зовсім ні. Той, хто не наважується любити з боягузтва чи самолюбства, гідний зневаги.
Справа в іншому: не можна допускати, щоб тебе покохав хтось інший. Тому що людина, чия карма огорнута грозовими хмарами, навряд чи доживе до мирної смерті. Він загине, і та, хто віддала йому свою душу, залишиться на світі сама. Якою б героїчною не була б твоя смерть, ти все одно виявишся зрадником, причому зрадиш найдорожчу істоту на світі. Висновок очевидний: нікого не пускай у своєсерце і тим більше не вторгайся в чуже. Тоді, якщо ти загинеш, ніхто не буде вражений або навіть поранений горем. Ти підеш легко і безжурно, як іде за горизонт хмара.
Є ночі, ніби створені для смутку, або роздумів, або для того, щоб смакувати самотність.
Якщо ви зустрінете самотню людину, не слухайте, що вона вам говорить. Він один не тому, що так йому подобається, а тому, що намагався влитися у світ, але люди його весь час розчаровували.