Ледве зустрівшись очима, ми обпалювалися і розходилися по кутках. Ти була недоступною і лише моєю. Я холодний, але ручний. Ми не трималися за руки на вулицях, але, гуляючи з тобою вночі у парках, мені хотілося посміхатися.
Всю ніч у спальні було прохолодно, мов у джерелі, а вона, як білий камінчик, лежала на дні, їй подобалося це почуття — приємно було пливти крізь темну, але прозору стихію зі снів та яви.
Сонце ще не зникло за горизонтом, але вже зібралося на спокій, а місяць був схожий на снігову сову. Над містом лише на годину здійнявся гігантський дрімаючий птах, ім'я якого — сутінки.