Як уночі ми цілувалися,

Від людей ми сховалися;

А від зірочок небесних

наших ласок і не таїли.

— Поезія — мова богів.

Небо — це перевернутий океан. Іноді він обрушується на нас, вмиваючи будинки та пагорби морською водою.

Все найкраще від горя гарнеє,

І те кохання, що спалена вщент,

Ще пишніше цвіте і зеленіє.

Так після всіх незліченних втрат

У багато разів я багатший.

Настане ніч, раптом стане самотньо,

Ти згадаєш знову про мене.

На тлі цих фраз жорстоких,

грає все, що привабливо тобі.

З'єднавшись, наші душі злітали птахом у небеса.

І я не знаючи, як нам краще

Намагалася заплющувати очі.

У коханні бувають дві помилки:

Старання думати та вирішувати.

Адже від однієї твоєї усмішки

Хотілося життя своє міняти.

І ось тепер я стою перед вами.

Сама не знаючи, чому...

З глибокою вірою та наївними мріями.

І з відчуттям, що лечу...

... Як світло походить від сонця, так і щастя походить з любові.

Тебе тримає саме кохання, а не людина, яка випадково носить її ім'я. Ти засліплений грою уяви, хіба можеш ти судити та оцінювати? Кохання не знає ні міри, ні ціни.

Я пишу не для того, щоб просити тебе прийти, я пишу, щоб попередити: я завжди чекатиму.

Якщо тобі пощастило і ти в молодості жив у Парижі, то де б ти не був потім, він до кінця днів твоїх залишиться з тобою, бо Париж — це свято, яке завжди з тобою.

Ми грали регтайм, тому що це музика, під яку танцює Бог, коли його ніхто не бачить.