Мовчати – вірити самому собі.

Вступати відповідно до розумних вимог сучасної технічної цивілізації — це рухатися до загибелі. Її« розум» — у нестримному, тобто без розумному новаціонізмі, тобто безглуздому зростанні штучно вигадуваного і нав'язуваного, у результаті петля на шиї людини затягується все тугіше. І затягує її він сам.

Цілими тижнями витрачаєш душу на вульгарну балаканину з усяким погоном, а коли зустрічаєш справжню людину, поговорити немає  часу.

Кохання, коли ти тримаєш
нас у своїх руках,
Сказати«прощай» не можемо ми
ніяк.

Винахідницький геній людини за останні сто років подарував нам стільки благ, що якби політична організація встигала за технічним прогресом, життя стало б щасливим та безтурботним. Але поки що всі ці досягнення, що коштували чималих праць, у руках нашого покоління – все одно, що бритва в руках трирічної дитини.

— Нам не звикати сидіти на мілині...
— Ми не на мілині. Ми втопилися!

Адже книжки вони книжки і є — гарні казки про казковий неправдоподібний світ.

Філософські роздуми чи фізичні експерименти залишаються справою мозку. Але наше«я» – це більше, ніж усе перераховане.

Коли в тебе чоловік і дитина, чи знаєш, дещо інакше.

... пригрів мене, як чергового кота. Тільки не зі зламаною лапою, а зі зламаною душею.