— Не знаю, посміятися чи пристрелити тебе.
- Здивуй мене.

— Зараз у нас є важливіша проблема — з'ясовувати, чи не витрачає мама наш час.
— Якщо вона впевнена, що її клієнт знайшов ще фрагмент меча, то я теж.
— О, який відданий син! Але мама не так добре адаптувалася, можливо цей хрін її обманює. Я маю переконатися.
- Все з нею нормально.
— Це ж не гроші?
— Звичайно, ні. Вона  не принесла б їх на зустріч.
— Звичайно, ні, це було б абсурдно.
- Вона  їх йому показує, вона не вручить їх до того, як він віддасть їй... фрагмент... Чудово!

— Дозволь мені нагадати тобі, що клинок убиває не лише людей. Він знищує і небесних істот, включаючи демонів. Так ось, скажімо, детектив знайде його, принесе до себе і...
— Мене прикінчать, бо я не мій за собою посуд!

Як там кажуть? Смійся, ніби ніхто не чує, танцюй, наче на трупах своїх ворогів.

— Не має значення, у що я вірю.
— Це єдине, що має значення.

– Мама має один шрам.
– Де?
- На попі, її вкусив Кракен.
– Ясно. Не туди зайшла наша розмова, але про якого Кракена ти говориш?
- Це злісний чихуахуа моєї мами.

- Все було добре, поки ти не підкотив до неї яйця.
- Правда? А мені ось пам'ятається, що вона послала нас обох кудись подалі.

— Ти знав, що Аменаділь та Лінда зустрічаються?
— Що... Що вони роблять? Звідки ти знаєш? Чому ти так вирішила?
— Я бачила їх у її кабінеті. Вони розмовляли. Явно збираючись зайнятися сексом.
- Ти розумієш, що розмови в кабінеті - це буквально робота Лінди?
— Цікавий погляд.

— Чому мене звинувачують у їхніх маленьких грішках? Ніби я шепочу їм на вухо, змушуючи робити те, що в іншому випадку вони вважають поганим:«О! Це диявол мене примусив!». Я ніколи нікого не змушував нічого робити! Ніколи!
— Те, що трапилося з тобою, несправедливо.
- Несправедливо? Це неправомірно! Цілу вічність моє ім'я використовують як ілюстрацію для своєї порочності.

— Ти останнім часом нарікаєш на погані сни. Тобі сниться, що не можеш керувати крилами.
— Ще мені снилося, що я король кентаврів — це ж не означає, що я носитиму підкови.