Я думаю, якби у мене був друг, і він кинув би мене, я б дуже засмутилася.
– Скажи, коли не зможеш дихати, – попередила Лайла, затягуючи корсет.
— В цьому. Ні. Жодного. Сенс.
— Мода, моя дорога, як і всесвіт, не зобов'язана надавати тобі розумні пояснення.
- Я люблю його.
— Ну що за нісенітниця? Ти була колись закохана?
- Ні.
— Бачиш, тому ти не можеш знати, чи ти його любиш.
- Ми танцювали.
- Це нічого не значить.
- Ми з ним разом танцювали, і я знаю, що я люблю його, тому що я знаю - це тут, тут, у мені, а ви зовсім нічого в житті не розумієте, тому що у мене є друг, а у вас немає! Ви стара корова... Ми танцювали, ми купували квитки та їли морозиво... і поливали квіти, ми спали в одному ліжку, милувалися місяцем і я чула, як б'ється його серце...
– Як ти дивишся на те, щоби влаштувати невелику драму?
У тьмяному світлі блиснула усмішка Гіпноса.
- Люба, я живу заради драми.
- У тебе холодні руки. Який із тебе коханець, з такими руками?
- Настільки гарний, що ніхто не звертає уваги на холод рук.
- Ти не можеш захистити всіх. Ти всього лише людина.
- Тоді мені доведеться це змінити.
- Тобі дуже подобається бути мучеником, Majnun. Я тебе не залишу.
- Що ж, ти сама риєш собі могилу, Лайла.
- Я не проти рити собі могилу до тих пір, поки це мій вибір.