- У тебе холодні руки. Який із тебе коханець, з такими руками?
- Настільки гарний, що ніхто не звертає уваги на холод рук.

Ліниво тягнуться дні у маленькому карпатському курорті. Нікого не бачиш, ніхто тебе не бачить. Нудно до того, що хоч сідай ідилії складати. У мене тут стільки дозвілля, що я міг би виставити цілу галерею картин, міг би забезпечити театрновими п'єсами на цілий сезон, для цілої дюжини віртуозів написати концерти, тріо та дуети, але про що це я говорю! — зрештою, я встигаю тільки натягнути полотно, розгладити аркуші паперу, розливати нотні зошити, бо я... ах! тільки без хибного сорому, друже Северине! Бреши іншим, але себе самого обдурити тобі не вдасться. Отже, я ні що інше, як дилетант: дилетант і в живописі, і в поезії, і в музиці, і ще в деяких з так званих безхлібних мистецтв, які в наші дні забезпечують своїм жерцям доходи міністра і навіть володаря; але насамперед я — дилетант у житті.
Жив я досі так само, як писав картини та книги, тобто ніколи не йшов далі ґрунтовки, планування, першого акту, першої строфи. Бувають такі люди, які вічно тільки починають і ніколи не доводять до кінця, і я один з таких людей.

Іноді для того, щоб знищити тих, хто тобі ненависний, треба вдавати одним з них.

- Ти казав, що буде легко! Що все пройде«як уві сні»!
- Жахи - теж частина сну.

- Подумайте, що це означає для нас. Ми можемо отримати все, що хотіли.
Енріке втомлено провів рукою по обличчю.
- Ти коли-небудь чув про метелики, які дивилися на вогонь і думали: "Як гарно блищить!", А потім згоряли в полум'ї?
– Чув.
- Добре. Я просто уточнив, про всяк випадок.

- Значить, Занепалий Дім  хотів зрозуміти, як працюють боги?
- Ні, - сказав Северин, з лякаючою усмішкою, що спотворила його рота. – Вони хотіли стати богами.

- Ти не можеш захистити всіх. Ти всього лише людина.
- Тоді мені доведеться це змінити.

За свої бажання доводиться платити. Проблема в тому, що в мене дуже багато бажань.

Всі речі, що стоять, – небезпечні.

Бути частиною Ордену – не означає бути одним із них. Я не хочу бути з ними нарівні, щоб вони дивилися мені в обличчя. Мені потрібно, щоб вони відводили погляд і моргали від болю в очах, наче глянули на сонце. Мені не хочеться, щоб вони стояли навпроти нас; вони мають стати на коліна.