- Громадянським заборонено вхід на цю пристань!
- Глибоко жалкую - я не знав. Якщо зустріну їх, повідомлю вас.

Знав я одного іспанця, звали його... якось іспанською.

— Але ж ти збігав з поля бою!
— От і ні!
- Ось і так!
— От і ні!
- Ось і так! Сам знаєш про це!
— От і ні! Наклеп і брехня! Просто я дотримувався шляхетної з піратських традицій. Я думаю, що зараз нам слід зробити так само — зав'язати бій, а потім втекти.

— Ми справді схожі. І настане момент, коли ти доведеш це, зробивши добру справу.
- Люблю ці моменти. Особливо люблю їх упускати.
- Так, тобі випаде шанс зробити сміливий вчинок. Тоді ти дещо зрозумієш. Те, що ти добряк.
- Факти це заперечують.
- Я в тебе вірю. Знаєш чому?
- Ну що ж, скажи.
- Цікавість. Тебе так і потягне. Викликати захоплення та отримати винагороду. Не зможеш утриматись. Захочеться дізнатися.

- Я сплю?
- Ні.
— Так і знав... Уві сні був би ром.

— Знайомі гармати! Чорна перлина!
- Перлина? Я чув про неї. Кажуть, що вони грабують судна та порти вже десять років і не залишають живих.
- Зовсім нікого? Звідки тоді чутки беруться?

- Усім не позіхати і бути напоготові! Не дарма це Острів загиблих кораблів. Тут і Бухта, і Місто загиблих кораблів.
- Ви чули? Ану, не позіхати!
— Загалом пірати майстра вигадувати прізвиська, але на назву місць фантазії не вистачає.
- Так.
— Був у мене один старий матрос, у нього не було обох рук і око виколоте.
- І як ви його звали?
- Джонні.

- Це ключ!
— Ні, дещо краще. Це малюнок ключика.

З безчесною людиною можна бути впевненим, що вона надійде безчесно, а от за чесною потрібно весь час доглядати, як би вона чого не витворила.

Всім з місця! Я впустив мізки.