— Хто може проміняти життя людини на корабель?

— Пірат.

— Нас багато ріднить. І мене, і тебе. Нас.

— Так, мабуть. Якщо тільки виключити честь, совість та моральні підвалини. І любов до чистоти.

- Так ось який ти обрала шлях. Він же простий коваль.
- Ні, він пірат.

— Кажуть, такі модні в Лондоні.
— Мабуть, модниці Лондона обходяться без повітря.

— Я шукаю того, хто мені любий.
— Я задоволений, але море — моє єдине кохання.
- Я про Вільяма Тернера, капітан Горобець.

- Барбосса, пожени нас.
- Не можу, я зараз трошки зайнятий.
- Барбосса, негайно.
- Ну добре. Дорогі мої, ми зібралися тут сьогодні, щоб пригвоздити твої кишки до щогли, мерзенний сифілітик!

Любиш біль? Поносив би корсет.

— Ви теж вважаєте, що борг, честь і решта нісенітниці більше не в честі в цьому світі?
- А що в честі?
— Одні лише гроші. Влада. Могутність.

— Ми справді схожі. І настане момент, коли ти доведеш це, зробивши добру справу.
- Люблю ці моменти. Особливо люблю їх упускати.
- Так, тобі випаде шанс зробити сміливий вчинок. Тоді ти дещо зрозумієш. Те, що ти добряк.
- Факти це заперечують.
- Я в тебе вірю. Знаєш чому?
- Ну що ж, скажи.
- Цікавість. Тебе так і потягне. Викликати захоплення та отримати винагороду. Не зможеш утриматись. Захочеться дізнатися.

Пірати чекають, що ми на Чорній перлині поведемо їх за собою! І що вони побачать? Жалюгідний посуд з переляканими щурами. Ні! Вони побачать вільних людей і свободу, а ворог побачить спалахи наших залпів, почує брязкіт наших сталевих мечів і нарешті зрозуміє, на що ми здатні. Ми знайдете її працею і потім! Силою, даною нам! Сердець відвагою. Панове, підняти прапор!