- Ти віриш мені?
- В теорії!

— Ти любиш дощ?
— Поговоримо про погоду? (— Радуєшся дощу?
— Хочеш поговорити про погоду?)

І нехай сьогодні він непохитний — я не здамся. Я знаю чого хочу.

За скромні успіхи доводилося розплачуватись всепоглинаючою апатією — з болю та порожнечі я вибирала порожнечу. Отже, зараз повернеться біль.

Кохання дає іншій людині силу, здатну зламати тебе.

Я боялася невідомості.
Особливо у французькій спідній білизні.

— Може, досить довгого та щасливого життя зі мною?
- Та поки...

Вже стільки всього сталося — невже доля забере останні уламки розбитого щастя? Це нелогічно і несправедливо... Чи я порушила якийсь невідомий закон, чим прирекла себе на довічні муки? Може не можна занадто занурюватися у щастя, нехтуючи звичайним світом людей? Може...

— Ти ж з Арізони, правда?
- Так.
— Я думала, в Аризоні всі засмаглі.
— Так, може, за це мене й викинули.