На зміни у твоєму настрої у мене алергія.

— Можемо прогулятися, пообідати... Поплачеш у жилетку?

— Ні... У тиші я зазвичай страждаю поодинці.

Кохання, яке я відчувала до нього, була не більш ніж слабкою луною тієї, яку я впустила одного разу... і моє серце було далеко—далеко, блукаючи разом з моїм вітряним Ромео...

Я розправила плечі і рушила вперед, щоб зустріти свою долю, з тим, хто невіддільний від моєї долі.

В мені сперечалися два голоси: один, який хотів бути правильним і хоробрим, і інший, який наказав правильно заткнутися.

Смерть - це спокій, легкість... Життя важче.

Ти не розумієш. Ти можеш набратися сміливості чи сили і жити без мене, якщо так буде потрібно. Але ніколи не зможу піти на таку жертву. Я маю бути з тобою. Тільки так я зможу жити.

- Ти неймовірно швидкий і сильний, у тебе бліда крижана шкіра, твої очі змінюють колір і іноді говориш так, ніби ти з іншого часу. Ти ніколи не п'єш і не їж, ти уникаєш сонця... Скільки тобі років?
- Сімнадцять...
- І давно тобі сімнадцять?
— Так...
— … я знаю, хто ти!
— Скажи... голосно... скажи...
— …. Вампір.
— Ти боїшся?..
— … Ні!
— То задай своє головне запитання: Що ми їмо?
— Ти не вб'єш мене! Куди ми йдемо?
- За кордон хмар! Ти побачиш, який я при світлі сонця...

— Тату, я незаймана.
- Відмінно, тепер він подобається мені набагато більше!

- Так, - слабким голосом відповіла я, - мені все одно.
— Тебе не турбує, що я монстр? Що я не людина?
- Не хвилює.