— Нік Келлер, чому ви тут?
— Ви ж лікар...
— Ви симулюєте. Ви правда ідіот, але абсолютно здоровий.
— Я чую голоси.
— Ах так? І що вони вам кажуть?
— Ми маємо бути з Лайлою.
Я думаю, якби у мене був друг, і він кинув би мене, я б дуже засмутилася.
- Я люблю його.
— Ну що за нісенітниця? Ти була колись закохана?
- Ні.
— Бачиш, тому ти не можеш знати, чи ти його любиш.
- Ми танцювали.
- Це нічого не значить.
- Ми з ним разом танцювали, і я знаю, що я люблю його, тому що я знаю - це тут, тут, у мені, а ви зовсім нічого в житті не розумієте, тому що у мене є друг, а у вас немає! Ви стара корова... Ми танцювали, ми купували квитки та їли морозиво... і поливали квіти, ми спали в одному ліжку, милувалися місяцем і я чула, як б'ється його серце...
— Ти не носиш взуття?
— Я не люблю тримати ноги під замком.
- Мені потрібен ти!
- А ти мені не потрібна!
Дивись, місяць запалив своє світло.
Поштовх потрібно мити зліва направо, інакше він дряпається. І там накопичуються мікроби та бактерії, а цьому треба перешкодити. А тут поруч із унітазом потрібна особлива ретельність. Я вже сто разів казав цим психам, щоб сідали, але вони стоять, ллють дугою повз. Дивляться та посміхаються. Гидко, але робити треба.
Коли я побачив її вперше, вона збиралася повіситись у туалеті. Потім вона пішла за мною. Спочатку вона викликала в мене лише досаду. При цьому в мене в житті теж не ладналося, як і в неї. Але три дні, які я провів з Лайлою - це було найкраще, що я випробував у житті.
— Не хвилюйся, я тебе ніколи не кину. Я завжди буду з тобою.
- Спасибі, стало легше!