Просто бувають періоди, коли я перестаю розрізняти, що безпечно, а що ні. Поки що ґрунт не піде у мене з-під ніг.

— Якщо ви не вірите, то чому ви тут?
— Тому що в мого брата віри вистачить двох.

— А правда, Алале, за зірками все можна знати?
- Як кому.
- А що таке все, Алале?

— Ти не носиш взуття?
— Я не люблю тримати ноги під замком.

Не торкайтеся моєї пораненої душі.
Я розлучилася з неймовірно гарним чоловіком.
Розлучилася... Я розлучилася...
Раніше він був садівником у моєму домі, другом...
Але він розбив моє серце вщент.
І я розлучилася... Я розлучилася... розлучилася.

- Мені потрібен ти!
- А ти мені не потрібна!

Адже мине час, і їй набридне постійно напружувати пам'ять. Все почне потихеньку забувати, покриватися пилом, і скорбота втрати вже не буде такою гострою. А потім настане день, коли його образ затьмариться і ім'я, що випадково прозвучало на вулиці, більше не змусить її здригатися. Вона  перестане тужити за ним, і її незмінний супутник — страждання, подібне до фантомного болю, дасть їй спокій.

Дивись, місяць запалив своє світло.

Потрібно почекати, доки зможеш розкритися. Почекати з кимось таким самим«голим». А потім ще трохи почекати.

— Ти знаєш, що говорять про перші поцілунки?
- Про них шкодують?
- Ні. Я збирався сказати: "про них ніколи не забувають".