Бій виграє той, хто твердо вирішив його виграти!

Чуєте!
Кожен, непотрібний навіть,
має жити ;
не можна,
не можна його
в могили траншей і бліндажів
вкопати живцем.

Знати ми можемо лише те, що нічого не знаємо. І це найвищий ступінь людської премудрості.

Те, що не було вільно, не могло бути обмеженим.

Бути так зухвало зухвало-щасливою.

І злетів у небо
феєрверк фактів
один одного жахливіший.
І знову,
груди оголюючи зарядами,
пливучи веснами,
пробиваючись у зимі,
армія за армією.
ряд за рядом
заливають милі земель.

... Іноді П'єр згадував про чутну їм розповідь про те, як на війні солдати, перебуваючи під пострілами в прикритті, коли їм робити нічого, старанно вишукують собі заняття, щоб легше переносити небезпеку. І П'єру всі люди представлялися такими солдатами, які рятуються від життя: хто честолюбством, хто картами, хто писанням законів, хто жінками, хто іграшками, хто кіньми, хто політикою, хто полюванням, хто вином, хто державними справами...

І немає  величі там, де немає простоти, добра та правди.

На все життя своє він дивився як на безперервну розвагу, яку хтось такий чомусь зобов'язався влаштувати для нього.

Ні, життя не закінчено в 31 рік, раптом остаточно, безперечно вирішив князь Андрій. Мало того, що я знаю все те, що є в мені, треба, щоб і всі знали це: і П'єр, і ця дівчинка, яка хотіла полетіти в небо, треба, щоб усі знали мене, щоб не для одного мене йшло моє життя щоб не жили вони так незалежно від мого життя, щоб на всіх вона  відбивалася і щоб усі вони жили зі мною разом!