Ти, Книга! Ти сама не обдуриш, не вдариш, не образиш, не покинеш! Тиха, — а смієшся, кричиш, співаєш; покірна, — дивуєш, дражниш, заманюєш..., а захочеш — закрутиш голову, заплутаєш, закрутиш, затуманиш, сльози спузиряться, дихання захолоне, вся душа, як полотно, на вітрі схвильнеться, хвилями повстане, крильми
Ось, думаєш, баба: ну навіщо вона, баба? Щоки, живіт, очима моргає, каже собі чогось. Головою крутить, губами човгає, а всередині в неї що? Темрява м'ясна, кістки скрипучі, кишки кільцем, а більше нічого. Сміється, лякається, брови хмурить, — а чи є в неї справді почуття які? Думки? А ну як вона прикидається бабою, а сама перевертень болотяний?
Сусід людині дано, щоб серце йому важкувати, розум каламутити, вдачу розпалювати.
Немає гіршого ворога, ніж байдужість! З мовчазної згоди байдужих якраз і творяться всі лиходійства. Ти ж«Муму» читав? Зрозумів притчу? Як він усе мовчав, а собака загинула.
... Тому що пирхати - це набагато більш захищена позиція.
Народись, помри, встань, ляж, танцюй на сусідському весіллі або вранці на малиновому суворому сході прокинься, як від удару палицею, зляканий, наче ти один залишився живий на світі, – вони все тут, завжди тут, блідо миготливі, підсліпуваті, вічні, мовчазні.
Загинув колобок. Веселий такий колобок. Усі пісеньки співав. Життя тішився. І ось не стало його. За що?
Скільки книжок, стільки і різних життів проживеш.
Людина є перехрестя двох прірв, одно бездонних і незбагненних: світ зовнішній і світ внутрішній.