Кохання, яке я відчувала до нього, була не більш ніж слабкою луною тієї, яку я впустила одного разу... і моє серце було далеко—далеко, блукаючи разом з моїм вітряним Ромео...

Я розправила плечі і рушила вперед, щоб зустріти свою долю, з тим, хто невіддільний від моєї долі.

В мені сперечалися два голоси: один, який хотів бути правильним і хоробрим, і інший, який наказав правильно заткнутися.

Якщо ти не бачив пекла, це ще не означає, що його немає.

Ти не розумієш. Ти можеш набратися сміливості чи сили і жити без мене, якщо так буде потрібно. Але ніколи не зможу піти на таку жертву. Я маю бути з тобою. Тільки так я зможу жити.

За багато тисячоліть люди так і не розібралися в тому, що таке« кохання». Що в ній від тіла, а що від розуму? Що з волі нагоди, а що призначено долею? Чому ідеальні шлюби руйнуються, а невідповідні пари живуть у коханні та злагоді? Вони не знали відповіді, і я не знаю. Кохання просто є, і все.

Коли справджуються найзаповітніші мрії, слід очікувати, що рано чи пізно доля пред'явить тобі рахунок.

Але якщо коли-небудь ти знову повернеш її з каліцтвами – мені не важливо, чия це буде вина. Не важливо, навіть якщо вона  просто спіткнеться, або з неба впаде метеорит і стукне її по голові - загалом, якщо ти повернеш її мені не в тому стані, в якому я її відпустив до тебе, ти бігатимеш на трьох лапах. Ти засвоїв, дворняжку?

Якби наші історії закінчувалися добре, ми всі лежали б зараз під могильними плитами.

- Я тебе кохаю, - прошепотіла я.
— Ти так це кажеш, наче прощаєшся.
Я справді прощалася...