Зараз, зараз, поки ти тут, зі мною, ти живий. Миттю тому тебе не було, ти був нічим.

Є гірші злочини, ніж спалювати книги. Наприклад, не читати їх.

- Мамо... - почав він повільно і несміливо. – А що таке померти? Ти весь час про це говориш. Це таке почуття?
- Для тих, хто потім залишається жити, це погане почуття.

І ось, випадкова з випадковостей зробила його ядром, осередком авангардного літературного течії, дикого на пам'яті людства.

Ми маємо все, щоб бути щасливими, але ми нещасні.

Відколи ми навчилися говорити, ми запитували про одне: у чому сенс життя? Всі інші питання безглузді, коли смерть стоїть за плечима. Але дайте нам обжити десять тисяч світів, що звертаються довкола десяти тисяч незнайомих сонців, і вже не буде чого питати. Людині не буде меж, як немає меж всесвіту. Людина буде вічна, як всесвіт. Окремі люди помиратимуть, як помирали завжди, але історія наша простягнеться у неймовірну далечінь майбутнього, ми знатимемо, що виживемо у всі майбутні часи і станемо спокійними та впевненими, а це і є відповідь на те споконвічне запитання. Нам дароване життя, і щонайменше ми повинні зберігати цей дар  і передавати нащадкам - до нескінченності. Заради цього варто попрацювати!

Слухайте, нам бракує трьох речей. Перша – якість наших знань. Друга – дозвілля, щоб продумати, засвоїти ці знання. А третя просто діяти на основі того, що ми почерпнули із взаємодії двох перших.

Коли життя хороше, сперечатися про нього нема чого.

Будь-яке горище — це Машина часу, в ній тупоумні люди похилого віку, на кшталт мене, можуть вирушити на сорок років тому, в блаженну пору, коли цілий рік безхмарне літо і діти об'їдаються морозивом. Пам'ятаєш, яке смачне було морозиво?

Все це було здорово: і тихі жовтневі вечори, і бібліотека із зеленими лампами всередині та ледь вловимим запахом паперового пилу.