— Так я хочу.

— Чудово. Це слова чоловіка. Ось вам моя рука.

Чим більш відданою є жінка, тим швидше протверезиться чоловік і стає володарем. І чим більше вона  виявиться жорстокою і невірною, чим грубіше вона  з ним поводиться, чим легковажніше грає їм, чим більше до нього безжальна, тим сильніше розгорається хтивість чоловіка, тим більше він її любить, обожнює.

Істинно любити можна тільки те, що вище за нас, – жінку, яка підкорить нас собі владою краси, темпераменту, розуму, сили волі, – яка буде нашим деспотом.

Любов не знає ні чесноти, ні заслуги. Вона  любить, прощає та терпить усе, бо інакше не може.

Ліниво тягнуться дні у маленькому карпатському курорті. Нікого не бачиш, ніхто тебе не бачить. Нудно до того, що хоч сідай ідилії складати. У мене тут стільки дозвілля, що я міг би виставити цілу галерею картин, міг би забезпечити театрновими п'єсами на цілий сезон, для цілої дюжини віртуозів написати концерти, тріо та дуети, але про що це я говорю! — зрештою, я встигаю тільки натягнути полотно, розгладити аркуші паперу, розливати нотні зошити, бо я... ах! тільки без хибного сорому, друже Северине! Бреши іншим, але себе самого обдурити тобі не вдасться. Отже, я ні що інше, як дилетант: дилетант і в живописі, і в поезії, і в музиці, і ще в деяких з так званих безхлібних мистецтв, які в наші дні забезпечують своїм жерцям доходи міністра і навіть володаря; але насамперед я — дилетант у житті.
Жив я досі так само, як писав картини та книги, тобто ніколи не йшов далі ґрунтовки, планування, першого акту, першої строфи. Бувають такі люди, які вічно тільки починають і ніколи не доводять до кінця, і я один з таких людей.

Якою поезією, якою дивною красою і грацією дихає її витончена постать!

Нас тягне і рухає якась солодка і сумна, таємнича сила, і під її впливом ми перестаємо мислити, відчувати, бажати – ми дозволяємо їй штовхати себе, не питаючи навіть кудись.

Хутра. У них є якась фізична чарівність, якій ніхто не в силах опиратися, - якась гостра, дивна чарівність.

Хто дозволяє себе хльостати — той заслуговує на те, щоб його хлестали.

Жінка, якою її створила природа і який її виховує в даний час чоловік, є його ворогом і може бути або рабом його, або деспотом, але в жодному разі не подругою, не супутницею життя. Подругою йому вона може бути тільки тоді, коли буде повністю зрівняна з ним у правах і дорівнюватиме йому за освітою та у праці.