І добре, що роки
мінливі, як річка.
Нові повороти,
нові береги.
Чи знаєш Ти, що таке горе?
Його переплисти - все одно що море,
його перейти - все одно що пустелю,
а про нього говорять словами порожніми,
Бути добрим другом обіцявся,
зірки мені дарував і міста.
І поїхав,
і не попрощався.
І не повернеться ніколи.
Я про нього потужила в міру,
в міру сліз горючих пролила.
Прижилася образа,
присмиріла,
люди обступили
і справи...
Знову піднімаюся на світанку,
п'ю з друзями, вина,
і ніхто не знає,
що на світі
немає мене вже давним-давно.
З тобою я найвірніша,
З тобою я найкраща,
З тобою я найдобріша,
Наймогутніша. Щедрі на пророцтва
Твердять мені:
— Щастя кінчається!
А мені їм вірити не хочеться,
Мені слухати їх не хочеться,
Ну їх усіх! Нічого не скінчиться
Так іноді трапляється!
У чому я відмовила тобі, скажи?
Ти цілувати просив – я цілувала.
Ти брехати просив, -
Як пам'ятаєш, і на брехні
Жодного разу я тобі не відмовила.
Завжди була така, як хотів:
Хотів — сміялася,
А хотів — мовчала...
Але душевної гнучкості є межа,
І є кінець у кожного початку.
Мене одну у всіх гріхах провина,
Все обговоривши
І все обміркувавши тверезо,
Бажаєш ти, щоб мене не було...
Не турбуйся — я вже зникла.
І лише вночі біль часом розбудить,
як у серці – ніж …
Подушку закушу
та плачу, плачу,
нічого не буде!
А я живу, ходжу, сміюся, дихаю...
Багато щастя і багато сумів на світі,
а світанки прекрасні,
а ночі глухі...
Незаконному коханню
незаконні діти,
у гріху народилися вони –
ці вірші.
Так уже вийшло, а я ні про що не шкодую,
витрачаю, витрачаю без утримаю душу свою...
Мені вони всіх народжених колись миліші,
тому що я в кожному тебе впізнаю.