І коли ти втішишся (врешті-решт, завжди втішаєшся), ти будеш радий, що колись знав мене. Ти завжди будеш мені другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. Іноді ти ось так відчиниш вікно, і тобі буде приємно... І твої друзі будуть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. А ти їм скажеш:«Так, так, я завжди сміюсь, дивлячись на зірки!» І вони подумають, що ти збожеволів. Ось який злий жарт я з тобою зіграю.
Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти – це твої дії, і немає іншого тебе.
Кохання треба знайти себе. Я врятую того, хто полюбить існуюче, тому що таке кохання можна наситити.
А ви огрубіли, вам здається, що треба кричати на всю горлянку, щоб вас почули.
Зі смертю кожної людини вмирає невідомий світ.
Найважливіше найчастіше невагоме. Тут ніби найважливіша була посмішка. Часто усмішка і є головне. Посмішкою дякують. Посмішкою винагороджують. Посмішкою дарують тобі життя. І є посмішка, заради якої підеш на смерть.
Я шукаю того, хто схожий на вікно, відчинене на морі. Навіщо мені дзеркало із власним відображенням? Воно переповнює мене тугою.
Туга - це коли хочеш чогось, сам не знаєш чого... Воно існує, це невідоме і бажане, але його не висловити словом.
Розум знаходить цінність лише тоді, коли він служить любові.
Посмішка поєднує нас всупереч різницям мов, каст і партій. У мене свої звичаї, у іншого — свої, але ми сповідуємо ту саму віру.