Наші муки старі, як рід людський. Вони супроводжували прогрес людства. Суспільство розвивається, а люди намагаються осмислити сьогоднішню дійсність за допомогою застарілої мови. Ми завжди в полоні у мови та народжуваних ним образів, незалежно від того, годиться нам ця мова чи ні. Суперечливим поступово стає невідповідна мова, а зовсім не дійсність. Людина вивільняється лише тоді, коли вигадує нові поняття. Робота розуму, що дає поштовх прогресу, полягає аж ніяк не в тому, щоб уявити собі майбутнє: як можна передбачити протиріччя, які завтра виникнуть зненацька з наших нинішніх справ і, владно вимагаючи нових рішень, змінять хід історії? Майбутнє не піддається аналізу. Людина рухається вперед, вигадуючи мову розуміння сьогодення.

Якщо я накажу своєму генералові обернутися морською чайкою, — казав король, — і якщо генерал не виконає наказу, то це буде не його вина, а моя!

Марнославні люди глухі до всього, крім похвал.

Мій друг мені ніколи нічого не пояснював. Можливо, він думав, що я такий самий, як і він.

Річки, впадаючи в море, знаходять спокій.

...я прислухався до неї, навіть коли вона  замовкла... Вона  моя.

В одних немає невдач, інших вони накладають відбиток. Відразу його не помітиш, але в коханні.

— Якось я за один день бачив захід сонця сорок тричі!
І трохи згодом ти додав:
— Знаєш... коли дуже сумно, добре подивитися, як заходить сонце...
— Значить, того дня, коли ти бачив сорок три заходи сонця, тобі було дуже сумно?
Але маленький принц не відповів.

— Краще приходь завжди в ту саму годину, — попросив Лис. — Ось, наприклад, якщо ти приходитимеш о четвертій годині, я вже з третьої години відчую себе щасливим. І чим ближче до призначеної години, тим щасливіше. О четвертій годині я вже почну хвилюватися і тривожитися. Я дізнаюся про ціну щастя!

Ти загруз у вигадуванні по дрібницях і не здогадуєшся, що мить може вмістити в себе ціле життя.