Минуле як сон... А чи не сон - справжнє? Чи не сон це — вчорашній весняний ліс із блакитом на землі? Що ж: блакитні сни — божественно цілющі ліки, хай і тимчасові. Звісно, тимчасове. Бо якби навіть і письменники проповідували лише блакитні сни, уникаючи сірого кольору, то людство перестало б турбуватися про майбутнє, прийнявши сьогодення як вічне і майбутнє. Доля приреченості в часі і полягає в тому, що теперішнє має стати лише минулим. Не у владі людину наказати:«Сонце, зупинись!». Часневпинно, нестримно і невблаганно. Все - у часі та русі. А той, хто шукає тільки стійкого спокою, той уже весь у минулому, чи він молодий дбайливий про себе чи старий — вік не має значення. Блакитне має свій звук, воно звучить як спокій, забуття, але тільки тимчасове, лише для відпочинку такі хвилини ніколи не треба пропускати.
Допиває каву. Замислюється. Звертає погляд на настінний годинник.«Принеси скотч. Я хочу заклеїти стрілки, щоб вони не рухалися. Або вийми з годинника батарейки. Зроби що завгодно, зупини час…»
Ми сприймаємо час як дорогу - крокуючи нею, завжди можна повернути назад і окинути поглядом пройдений шлях, а подивившись уперед - побачити, куди ми прийдемо; але істина в тому, що час — це замкнутий простір, миттєвість, настільки наближена до нас, що ми відмовляємося її помічати.
Ми віримо, що час є лінійним. Що тече постійно і поступово до нескінченності. Але різниця між минулим, сьогоденням і майбутнім лише ілюзія. Вчора, Сьогодні та Завтра не послідовні. Вони пов'язані у нескінченному циклі. Все взаємопов'язано.