Минуле як сон... А чи не сон - справжнє? Чи не сон це — вчорашній весняний ліс із блакитом на землі? Що ж: блакитні сни — божественно цілющі ліки, хай і тимчасові. Звісно, тимчасове. Бо якби навіть і письменники проповідували лише блакитні сни, уникаючи сірого кольору, то людство перестало б турбуватися про майбутнє, прийнявши сьогодення як вічне і майбутнє. Доля приреченості в часі і полягає в тому, що теперішнє має стати лише минулим. Не у владі людину наказати:«Сонце, зупинись!». Часневпинно, нестримно і невблаганно. Все - у часі та русі. А той, хто шукає тільки стійкого спокою, той уже весь у минулому, чи він молодий дбайливий про себе чи старий — вік не має значення. Блакитне має свій звук, воно звучить як спокій, забуття, але тільки тимчасове, лише для відпочинку такі хвилини ніколи не треба пропускати.
Відвідувачі, які знаходяться у групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.