Час все лікує, чи ви хочете цього чи ні. Час все лікує, все забирає, залишаючи наприкінці лише темряву. Іноді в цій темряві ми зустрічаємо інших, а іноді втрачаємо їх знову.
Загалом час був чудовий. Знаєте, чому? А ми не знали, що буває інше, — найкраще. Ми по—дитячому розчулювалися відчуттю вже морозної відлиги, не розуміючи, що вона на весну не перейшла і вже не перейде ніколи.
Світ був простий – зірки у темряві. Чи був це 1947 до нашої ери або нашої ери, раптово втратило всяке значення. Ми жили, і це ми відчували з усією гостротою. Ми розуміли, що життя було сповнене людей і до настання століття техніки — мабуть, у багатьох відношеннях повніше і багатше, ніж життя сучасної людини. Час та еволюція в ці миті переставали існувати. Все, що в житті людини було реальним і мало значення, сьогодні залишалося таким самим, яким воно було колись і буде завжди. Ми розчинялися в абсолютному загальному мірилі історії: нескінченна безпросвітна темрява під риєм зірок.