Владислав Шпільман. Піаніст. Варшавські щоденники (1939-1945)

Але ніщо не могло зробити нашою сором'язливою та підсвідомою, майже тваринною радістю, що ми самі живі і вже поза небезпекою. У цій новій реальності все, що ще місяць тому було стійкою цінністю, втратило значення. А те, що до цього не заслуговувало на жодну увагу, зайняло нове, невластиве йому важливе місце: гарне і зручне крісло, затишна, облицьована білим кахлем піч, на якій приємно зупинити свій погляд, скрип підлоги, що долинає з квартири над нами, — ознаки нормального життя, домашнього затишку.

Докладніше