Підміна цінностей: використання предмета, значущого в інтелектуальному середовищі або світі моди, для приниження статусу дорогого:«Брайан, ти залишив свого Камю в БМВ брата».

Споживання — це впевненість у тому, що якщо робота генія безцінна, то вона  безкоштовна.

Пшениця це щось більше, ніж тілесна їжа. Живити людину не те, що годувати худобу. Хліб виконує стільки призначень! Хліб став для нас засобом єднання людей, тому що люди заломлюють його за загальною трапезою. Хліб став для нас символом величі праці, бо здобувається він у поті чола. Хліб став для нас неодмінним супутником співчуття, бо його роздають у годину лиха. Смак розділеного хліба не можна порівняти ні з чим.

Нині інше життя та інші цінності – все більше матеріальні, а не духовні.

Що за створення людина! Заздрить тому, що дано іншому, а свого не цінує!

Якщо ми прагнемо встояти серед абсурду, не підозрюючи у своїй, що абсурд — це життєвий перехід, відправна точка, екзистенційний еквівалент методичного сумніву Декарта Абсурд сам собою є протиріччя. Він суперечливий за своїм змістом, оскільки, прагнучи підтримати життя, відмовляється від ціннісних суджень, адже життя як таке вже є ціннісне судження. Дихати означає судити.

Все найважливіше для мене у світі — зараз у цьому ліжку...

За все треба платити, за успіхи – втратою волі. Але ж успіхи сумнівні, не абсолютні. Вони змістом життя не наповнюють, проте ти раптом стаєш залежним від непотрібних людей, телефонних дзвінків. А свобода — найважливіше, що має людина.

Навіть найпрекрасніша річ не цінніша за людську душу.

Банківський службовець тремтить над своїм годинником, американський турист – над фотоапаратом, шкільний вчитель – над своєю машиною, лікар – над будинком… Коли їх грабують, вони так лякаються, що одразу пхають вам ключі від сейфа, замість того щоб захищатися.
А я не боюсь. Життя – це велика афера. У мене нічого немає, і мені начхати.