Я люблю бути будь-ким, крім себе самого. Коли хтось кричить "це ж Том Харді!", я завжди обертаюсь: "де?".

Я належу до типу людей, які люблять і цінують усамітнення. Я люблю бути один. Або вірніше так: бути одному мені зовсім неважко.

Я не знаю, що є Богом, але точно знаю, чим він не є…

Куди я йду? Чи займаюся цим?» Нам вселили стадне почуття – чим більше зайняті, тим успішніші. Однак у гонитві за бажаним ми стаємо пригніченими та неспокійними, а не щасливими та радісними.

— А чому ти така сумна? У тебе якісь проблеми?
— Ем... А зненавиджена робота вважається проблемою?!

... можна втекти від будь-чого, тільки не від самого себе.

Мої емоційні проблеми почалися в п'ять років, коли я зайшов у спальню до батьків і застав їх сексом, що займаються. І як би я не намагався зупинитися, я своїми руками руйную своє життя. Ось так. Я самозакоханий песиміст, у мене нав'язливі комплекси і боюся близькості. І всі мої стосунки - це історії самошкідництва, після яких я впадаю в смугу чорного розпачу.

Якщо мені щось не подобається, значить не подобається, і все тут; так з якого дива, питається, я вдаватиму, ніби мені це подобається, тільки тому, що більшості моїх одноплемінників це подобається або вони уявляють, що подобається. Не можу я щось любити чи не любити за велінням моди.

Легше погасити в собі світло, ніж розсіяти темряву довкола.

Я люблю гуляти ночами. Це мені більше до смаку, світ стає іншим. Пустельний, тихий та таємничий.