Не назву себе великим вокалістом, але я пристрасний співак, точно.

Дрібний злодюжка з мене ніякий. Мені потрібний весь світ чи нічого.

Я не хочу ні панувати, ні підкорятися, я не хочу ні обманювати, ні вдавати, я не хочу дивитися на думку інших, домагатися того, що рекомендують мені інші, коли мені самій це не потрібно.

Усі, кого я любив, давно померли. На світі не залишилося нічого, чого мені захотілося б навчитися, не існувало веселощів, яким я міг би насолодитися.

Втомилася я і втомилася від своєї втоми.

Був час, коли я розносив кіоскерам газету під назвою "Шоу-бізнес". Ніколи не забуду скільки мені платили: дванадцять доларів. Десятку та два папірці по долару. Десятку я відразу розмінював, щоб у мене було дванадцять однодоларових купюр. Розплачуючись у барі, відслинюєш по долару від пачки, і збоку здається, що грошей у тебе сила-силенна.

Адже якщо говорити по правді, то найбільше в житті я хочу когось любити.

Батьківство – це найкраще, що я коли-небудь робив. Це змінює вашу думку. Ви можете написати книгу, ви можете зробити фільм, ви можете намалювати картину, але мати дітей – справді найбільш незвичайна річ, яку я робив.

Я заплутався. Не знаю, куди йде. Погоджуюсь на невідомість. І найдивніше, що мені від цього зовсім не страшно.

Я намагаюся не думати про своє життя, тому що я не маю  життя. Мені потрібна терапія.