Я кохання шукала і не знайшла. На мене дивилися та дивляться, як на забаву. Ніколи ніхто не намагався зазирнути до мене в душу, ні від кого я не бачила співчуття, не чула теплого, серцевого слова. Адже так жити холодно. Я не винна, я шукала кохання і не знайшла... її немає на світі... нічого й шукати.
Інтернет він не зближує. Це скупчення самотності. Ми ніби разом, але кожен один. Ілюзія спілкування, ілюзія дружби, ілюзія життя.
Є усамітнення та самотність. Самоти шукають, самотності біжать. Жахливо, коли з твоєю кімнатою ніхто не пов'язаний, ніхто в ній не дихає, ніхто не чекає на твоє повернення.
Ми вперто відгороджувалися від усіх, доки не залишилися вдвох. Втім, ти, напевно, не замислювався над цим, адже ти ніколи не був у такому становищі, як я. Ти ніколи не був сам. У тебе завжди була я. Я завжди був ти. А зараз у тебе є Бетані, а я не маю нікого.
Втішає тільки найпростіше. Вода, подих, вечірній дощ. Тільки той, хто самотній, розуміє це.
Людина буває сильною, коли стає самотньою. Одинак відповідає тільки за себе. У натовпі ж індивідуум приречений жити думкою натовпу... стада! А найкращі думки таки народжуються в трагічній самоті.
Ти повинен знати: всі жінки невиліковно хворі на самоту. Від цього все незрозуміле вам, чоловікам, несподівані зради і... все! Ніхто з вас не шукає, не прагне такої близькості до людини, як ми.
І раптом він виявив, що він один. В нього нікого не було. Навколо сплять люди і всі вони люблять мене, я це знаю, я багато разів це бачив. І все-таки я один, наче вони раптом померли або стали моїми ворогами.
Єрусалим вирував життям. Але Альтаїр ще ніколи не почував себе таким самотнім.