Бувають у житті люди, з якими ви начебто перебуваєте в якихось стосунках, часом навіть близьких... Але, якщо вдуматися, ви почуваєтеся самотньою, бо його немає поряд, коли це потрібно. Тоді і стає зрозумілим, що ці відносини ні до чого не ведуть. Така людина схожа на стару машину, що стоїть у проїзді біля будинку на цеглині і займає місце.
Часто зовсім не потрібен старець, потрібен просто друг.
Цей тотальний пошук старців у наш час є ознакою глибокої самотності. Люди самотні й часто нікому не потрібні зі своїми проблемами:«А ти знаєш, мені погано на душі...» - Та всім погано! Кому зараз добре?» А краще б інакше:«Ти здоровий? Як у тебе справи? Чи все в тебе добре? Це нормально — цікавитись людьми, питати. Взагалі існує таке святе запитання:«Як у тебе справи? Чим я можу тобі допомогти?"
Мені хотілося б їм сказати тільки те, щоб вони вміли більше перебувати на самоті. Любили бути віч-на-віч із самим собою побільше. Біда нинішньої молоді в тому, що вони намагаються об'єднатися на основі якихось гамірних дій, часом агресивних. Це бажання об'єднатися для того, щоб не почуватися самотнім – це поганий симптом. Мені здається, кожна людина має вчитися з дитинства знаходитись одному. Це не означає бути самотнім. Це означає — не нудьгувати із собою. Людина, що нудьгує від самотності, перебуває в небезпеці з моральної точки зору.
Оточений непереборною стіною привітності, я завжди був самотній.
Вони закінчували синхронно, в різних кінцях міста, кожен на своїй полиці стелажу людських багатоповерхівок.
Хоч би як людина любила самотність, без друзів дуже важко. Навіть напитися нема з ким...
Тягар самотності — важке випробування, чи то самотній голос, що лунає в темряві, чи зойк людства в безлюдному Всесвіті.
Якщо ми здатні любити, то нас можуть полюбити. Це лише питання часу.